У мовчання партнера ми зазвичай вкладаємо усі свої страхи.

Люди емоційно незрілих мовчання є формою прояви образи: «Мамо, прийди і заспокой мене». Образа це дитяча реакція. Людина емоційно зріла не ображається, вона виходить у конструктивний діалог. Виношування образи забирає багато сил і в ображеного і в кривдника.

По суті людина, яка мовчить, намагається довести свою правоту, викликати у вас почуття провини, позбавити вас своєї уваги, покарати. А основне – це викликати у вас страх, адже мовчання це символічна смерть. Страх завжди руйнівний. По суті людина своїм мовчанням руйнує свого партнера. І тут важливо запитати себе: «А навіщо мені потрібна зруйнована людина поряд?». Адже він найближчий і він у разі здорових відносин є вашою основною опорою. Руйнуючи свого партнера ви по суті руйнуєте свою опору. Пари в яких періодичні «мовчання» стають нормою не можуть бути довгостроковими. Якщо один із партнерів «зруйнований», то це вже не пара. Великою помилкою є думка: «Ось я зараз йому/їй все доведу і заживемо!». Коли на нас «мовчать» ми боїмося, коли ми боїмося, ми закриваємося. Найкращий спосіб бути почутим – це діалог, не докор, не претензія, не звинувачення, а конструктивний діалог з позиції Я…, Мені….